1. Місто на Рейні славиться своєю 2000-річною історією, Кельнським собором, карнавалом, а також гостинністю для людей з усього світую.

З оглядового майданчику, розташованого на висоті 100 метрів на багатоповерхівці під назвою Кельнський трикутник, відкривається чудовий вид. Над сильветкою міста височіє найбільший храм Німеччині, готичний Кельнський собор. Під ним розгортається міська панорама з численними старовинними вежами. Більшість з них належить дванадцяти романським церквам Кельну, які є старшими за собор – деякі з них було зведено понад 1000 років тому. Поруч з вежами привертають увагу загострені дахи старовинних житлових будинків. Серед них тут і там височіють сучасні житлові масиви та офісні вежі, але загалом структура міста та розташування вулиць лишилися такими ж, як у Середньовіччі. Прикрашає панораму міста широкий, сяючий Рейн. Ця велика ріка дала Кельну майже все: торгівлю, яка зумовила економічний розвиток міста, та його привабливість.

Кельн, населення якого становить 1,1 мільйона мешканців, є четвертим за величиною містом Німеччини. Він також є найбільшим та найстарішим містом на Заході Німеччини. Історія Кельну починається з Агріппи, воєначальника імператора Августа. В 19 році до нашої ери він переселив германське плем’я убіїв, яке мирно співіснувало з римлянами, на лівий берег Рейну. З часом тут повстало укріплене римське поселення. Імператриця Агріппіна, яка народилася в ньому, надала йому статус міста. Місто отримало назву „Колонія імператора Клавдія, створена за ініціативою Агріппіни“. Згодом назву скоротили до слова „Колонія“, а ще пізніше – до Кельн.

Кельн незабаром став справжнім римським містом з палацами, храмами, театрами та купальнями. На іншому боці Рейну жили германські племена - варвари. Навіть в наші часи, щоб побачити панораму кращої, „римської“ сторони Кельну треба перейти на другий берег Рейну, в район Дойц. Спеціально для цього там був споруджений Рейнський бульвар – тераси просто неба довжиною 500 метрів, які вміщають до 10 000 осіб. Літніми вечорами там панує чудова атмосфера: люди сидять на терасах над Рейном з піцою та червоним вином, або п’ють Кельш – знамените кельнське пиво. Руїни античних будівель в Кельні не збереглися. Але якщо зазирнути через панорамне вікно Римсько-германського музею, який знаходиться обік Кельнського собору, можна побачити чудову мозаїчну підлогу колишньої римської вілли, знайдену під час розкопок. Вона зображує грецького бога вина, родючості та насолоди – Діоніса, який чудово пасує до кельнців, відомих любителів святкувань та вечірок.

В епоху пізньої античності в Кельні поширилося християнство. Деякі римські храми були перебудовані на церкви – наприклад, церква Святої Марії Капітолійської, збудована на фундаменті найважливішого римського храму – Капітолія. Найстарша кельнська церква Святого Гереона також походить з епохи античності. Її купол, який згодом був зведений над десятикутним приміщенням церкви, був довгий час найбільшим у Європі. Кельн міг дозволити собі такі споруди – місто на Рейні процвітало за рахунок торгівлі, яку воно вело з багатьма регіонами Західної та Північної Європи. „Торговельною гаванню, яка простягається на 200 км вглиб суші“ назвав Кельн у 18 столітті Томас Джефферсон, батько американської Декларації незалежності.

І сьогодні Рейн відіграє в Кельні роль моря. У спекотні дні в липні та серпні на лівому березі Рейну, на так званій Роденкірхській Рив’єрі збирається пів міста. Широкі пісочні пляжі приваблюють відпочиваючих. Проте купатися в Рейні суворо заборонено через небезпеку: блакитна поверхня річки приховує смертельно небезпечні течії.

Заморська торгівля зробила Кельн найбільшим німецьким містом у Середньовіччі. Кельн навіть мав власну ділянку і власне представництво на березі Темзи у Лондоні. Найважливішим товаром було рейнське вино, але через місто продавалися значні партії воску, ячменю, знаряддя для лучників тощо. Товари, які прибували до Кельну, розвантажувалися з кораблів за допомогою дерев’яних кранів та зберігалися в численних складах та коморах на березі річки.

У 1164 році сталася важлива для Кельну подія. Архієпископ Райнальд фон Дассель привіз з італійського Мілану скриню з кістками, захоплену під час війни. Про неї стверджували, що це скриня з кістками тих самих волхвів, які колись принесли свої дари немовляті Ісусу. За короткий час Кельн став важливим місцем паломництва поряд з Римом та Сантьяго-ді-Компостелла. Щоб підкреслити значення реліквій, кельнці замовили для них золотий саркофаг небаченого на той час розміру та вирішили побудувати великий собор. За задумом велика частина собору мала бути побудована зі скла, тому стіни Кельнського собору мають величезні вітражні вікна. Площа вітражів у соборі настільки велика, що її вистачило б, щоб засклити 30-ти поверховий будинок. Через це стіни собору майже не мають несної функції – величезна споруда тримається на стовпах: вузьких колонах всередині собору та широких зовнішніх опорах на фасаді споруди. Вітражі і сьогодні справляють величезне враження на відвідувачів. Найстарший з них датований 1260 роком, найновіший був створений у 2007 році кельнским архітектором Герхардом Ріхтером. Вітраж Ріхтера у Кельнському соборі став однією з найцікавіших пам’яток міста та улюбленим місцем паломництва туристів: у сонячний день абстрактні кольорові квадрати вітражу спалахують яскравим промінням та заливають приміщення собору червоними, жовтими, блакитними, зеленими та ліловими фарбами. В епоху Середньовіччя люди вірили в те, що Бога можна розпізнати у проміннях світла.

Однак вирішивши збудувати храм, який своїми розмірами перевершив би Собор Паризької Богоматері, кельнці прорахувались. У 15 столітті будівельні роботи уповільнились, а у 16 столітті вони були взагалі припинені. Лише в 19 столітті, з відродженням інтересу до готичної архітектури, будівельні роботи були відновлені і закінчені в 1880 році, більше ніж через 600 років з початку будівництва. На той час собор мав світлий колір. Він почорнів через викиди димоходів будинків, які опалювалися вугіллям, а також через викиди в повітря диму від фабрик та паровозів. Залізничний вокзал знаходиться настільки близько до собору, що ще й сьогодні у тих, хто прибуває до Кельну потягом, виникає враження, що потяг в’їжджає просто до собору.

Середньовіччя скінчилося у Кельні пізніше, ніж в інших містах, а саме лише у 1794 році, коли місто зайняли французькі революційні війська. Після поразки Наполеона у 1814 році Кельн відійшов до Пруссії. Довгий час кельнці противилися владі Пруссїї, яка видавалася їм занадто авторитарною. Уряд у далекому Берліні в свою чергу розглядав місто як осередок заворушень та зосередження ліберальних та демократичних сил. У Кельні діяли комуністи Карл Маркс та Фрідріх Енгельс, які втім були змушені залишити місто, коли посилились переслідування. В ці самі роки у Кельні повстав організований карнавал, відомий на всю Німеччину.

З моменту знесення міського муру у 1881 році до Першої світової війни місто зростало найшвидшими темпами у своїй історії: кількість мешканців виросла в чотири рази і становила 600 000 осіб. Дух цієї епохи ще можна відчути на цвинтарі Мелатен з його розкішними нагробками.

Улюблений кельнцями Музей шоколаду бере свій початок також в цій добі: найвідомішим кельнським підприємством того часу була Імператорсько-королевська шоколадна фабрика братів Штольверк, яку називали найбільшою у світі.

Перша світова війна перервала розвиток міста. Через географічну близькість до Франції Кельн був розбудований до найбільш укріпленого міста Німеччини. Після поразки Німеччини у 1918 році згідно з Версальським договором всі укріплення міста підлягали знесенню. Тодішній мер міста Конрад Аденауер виступив з ініціативою розбити на місці колишніх укріплень паркову зону. Так постав Зелений пояс навколо центру міста, який існує і до нашого часу. У 1933 році Аденауер був змушений тікати з міста – до влади прийшли нацисти. Понад 7000 мешканців міста, більшість з яких складали євреї, але також сінті, рома та люди гомосексуальної орієнтації, стали жертвами переслідувань нацистів. У Документаційному центрі дослідження нацизму, який знаходиться у колишній в’язниці гестапо, можна побачити тісні камери, в яких заарештовані чекали на допити, транспортування до таборів або страту. На стінах камер знаходяться понад 1800 написів та малюнків заарештованих. Опір режиму нацистського терору у місті був, але, попри ствердження багатьох кельнців після 1945 року, він не був більшим ніж у інших містах.

Бомбардування союзників призвели до руйнації більшої частини міста. Після останнього бомбардування 2 березня 1945 року у місті не лишилося каменя на камені, лише почорнілий собор височів над повністю зруйнованим містом. При відбудові міста кельнці зберегли структуру вулиць, але історична забудова міста так як, наприклад, у Варшаві, не була відновлена. Найважливіші винятки становили романські церкви, ратуша та окремі вулиці біля Старого ринку. Через це відвідувачі міста сьогодні не відчувають, що вони знаходяться у старовинному місті, історія якого нараховує дві тисячі років.

Оскільки Німеччина ще 40 років після війни залишалася розділеною, деякі функції, які раніше виконував Берлін, припали на інші міста. Після війни Кельн став важливим осередком мистецтва та ЗМІ. У 1986 році неподалік собору було відкрито Музей Людвіга, який містить важливе зібрання сучасного мистецтва.

У 2010 році у Кельні проживали представники 181 нації. Цікаво, що Кельн дуже відкрито ставиться до інших народів і культур і водночас зберігає власне обличчя. Одним з прикладів є карнавал. Кельн святкує його щозими за старою традицією, і це свято відкрите для всіх. До нього не треба готуватися, не треба зважати на будь-які правила. Кельн не ставить жодних перепон та вимог. Мабуть саме через це Кельн користується славою міста, в якому люди легко зав’язують контакти та швидко починають відчувати себе як вдома.